ЯК З'ЯВИВСЯ К'АМ'ЯНЕЦЬ
Жила бідна вдова з синами. Хлопці за що
лиш візьмуться - робота горить. Тільки невдахи були. Ніде місця не
нагріють. Де лиш оселяться, там якась біда насяде на голову: то вода хату
знесе, то буря кругом ліс завалить, що ледве врятуються.
Почала бідна вдова слізно Богородицю
просити, аби дала притулок Ті дітям. Сіла якось курчат на порозі годувати...
Незчулася, як її огорнув сон: приходить на подвір'я Матір Божа. Тут удовиці
згадалося, що як присниться Бог чи Матір його, то можеш просити все, що тобі
найдорожче. Через сон жінка скрикнула:
- Мати Божа, дай притулок дітям моїм,
вкажи, де селиться. І Предвічна Діва заговорила:
- Нехай твої сини запам'ятають той сон,
який побачать цієї ночі... Приснився їм віщий сон. Ніби стіна розступилася і
через неї увійшов до хати старесенький дідок. Він був босий, у довгій білій
сорочці, з непокритою головою, лице світле і спокійне, ніби в дитини, а
чуприна, як хмарка на голові. І над нею стояв обруч, ніби сонця світ. Він каже
до братів:
- Лиш заясніє світ, беріть до рук луки
зі стрілами, сідлайте коней, рушайте в дорогу. Здибаєте провідника, їдьте за
ним, і він приведе до того місця, де жити маєте.
Прокинулися брати, скочили на коней і
понеслися так, що вітер наздогнати їх не міг. Враз вискочив із чорного пралісу
олень, такий великий, що подібного вони зроду не бачили. Почали полювати оленя.
А він все біжить вперед і вперед. Домчали до річки. Вузька, але дуже бистра,
повна круч. Раз коло разу вода крутиться, ніби кипить. Олень легко вскочив у
воду, поплив поміж круч і вирів. Хлопці подалися за оленем... Стрільнули обидва
разом. їх стріли звалили рогатого красеня. Розвели вогонь, спекли оленятини,
поїли. У ту мить вони здогадалися, що прибули саме на те місце, яке матір їхня
у Богородиці вимолила. Оселилися тут брати, поруч із ними ще люди. і своє
селище Кам'янцем назвали...
СТАРИЙ МІСТ КОЛО КОВАЛІВ
Було колись у Кам'янці вісім мостів, які
з'єднували Польські і Руські фільварки зі Старим містом, Підзамчем, Видрівкою,
Новим Планом, Карвасарами... "Старий
міст коло ковалів" з'єднував Старе місто з Польськими фільварками.
Називали його так тому, що схил над правим берегом Смотрича заселив та укріпив
ковальський цех. Досі зберігся слід ковальської оборони по обох берегах
Смотрича: В'їздна брама, башти, штучні заруби в скелі. На лівому березі досі
уціліла невелика, але дуже міцна башта... Щорічно тут гинули люди і коні. Все
це породжувало легенди і страх. Найвідоміша з них - про церкву, яка
провалилася. Було це дуже давно. Коло Старого міста, що біля ковалів, на березі
річки стояла церква. Міцна, як міст. В'їздна брама коло нього. Церква,
змурована найславетнішими майстрами, з
найміцнішого каменю. Справжня твердиня! Сталося горе у Великодню ніч. У церкві
повнісінько людей. Поприходили навіть з маленькими дітьми... Лиш священик
заспівав "Христос
Воскрес", як у храм завалилася зграя нечестивих (татар). Люди й не
зоглянулися, як ті ятагани стали стинати голови старим, заарканювати молодих,
які годилися для продажу у неволю. Найбільше вихвачували з натовпу невеликих
хлопчиків. Люди знали, що саме в цих дітей буде найважча доля. їх продадуть
туркам. Ті зроблять хлопців потурканами - яничарами. Далі вони все життя будуть
змушені людську кров проливати, чужі землі завойовувати для Туреччини.. Серед прочан була гарна, як сонце,
молодиця-ковалиха Марина. Кругом неї, мов дубочки, 14 синів-близнюків.
Розставила руки, старалася притиснути усіх-усіх: до себе, затулити від ворога
кровиночки свої. Голос Марини перекрив зойк і плач живих: - Боже єдиний! Ти
благословляв мене щастям все життя! Благослови востаннє! Не дай моїм
синам-соколам яничарами стати, потурканами зробитися, людей убивати! Земле!
Розвернися (відкрийся)! Забери мене і синів моїх у могилу!
Сталося диво. З ясного неба почувся
грім, церква вся задрижала, опускаючись в яму. Вода стала наповнювати храмину.
Татар хвилі закрутили і винесли з церкви... Так носять їхні тіла від моря до
моря по нинішній день. Ні земля, ні вода прийняти кості грішників не хочуть.
Решта ж усі разом із церквою в глибінь землі опустилися... І так правлять
службу Божу до сьогодні. Над церквою круча спокій береже...
Немає коментарів:
Дописати коментар