Чорнобиль - скорбота пам'яті людської

"Чорнобиль – скорбота пам’яті людської..."

Мета: згадати про трагедію віку — вибух на ЧАЕС, поглибити знання учнів про неї, визначити негативний вплив аварії на стан навколишнього середовища та здоров'я населення; розповісти про ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС; розвивати вміння школярів аналізувати та узагальнювати навчальну інформацію, вміння виразно декламувати, артистичні здібності; виховувати особисту стурбованість кожного учня за все, що відбувається навколо, вчити сприймати чужу біду, чужий біль як власні, сприяти формуванню патріотичних почуттів у школярів; виховувати любов до рідного краю, природи; виховувати у дітей людяність, доброту та згуртованість.

Епіграф:

Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно моєму народу болить!

Оформлення сцени:  позад сцени емблема вечора – « Чорнобильська  Мадонна»; праворуч сцени – стіл, накритий червоною скатертиною;  на столі – образ Божої Матері; запалена свічка; обабіч ікони вази (одна – із сухим, обпаленим, зламаним гіллям та зів’ялими квітами, друга – зеленню та живими квітами); на частині скатертини, що звисає прикріплені портрети 6 пожежників – ліквідаторів; попереду стола натягнутий колючий дріт, знак «Обережно – радіація»; обпалений напис: «Чорнобиль – скорбота пам’яті людської…».

Хід заходу

Лунає тривожний дзвін (відео на екрані).

Виходять чотири учні. Дзвін стихає і на його фоні учні читають вірші.

Уч. 1        Чорнобильський дзвін
                  За ким же б’є він?

Уч. 2         За тим, хто пішов
                  У високу блакить,
                  Щоб звідти на мудрість
                  Нам очі відкрить.

Уч. 3         Щоб пам’ять не згасла,
                  Щоб ти пам’ятав
                  Як розлючений той
                  Там реактор палав.

Уч. 4         Чорнобильський дзвін
                   Печаль і журба,
                   За ними б'є він
                   Кого вже нема...

Лунає дзвін сильніше, учні ставлять лампадки на «стіл – пам’яті».

Виходить ще один учень. Дзвін стихає.

Уч.            Не можна ні про що мовчати,
                  Горить тривогою чоло.
                  Ці вірші, роздуми і факти —
                  Це все було, було, було... 

Дзвін стихає і на його фоні читають ведучі.

1-ий ведучий.  Лунає дзвін. Тривогою та болем сповнені його звуки. Болем за нашу землю, яку зрошують смертоносні кислотні дощі, за отруєні хімічними відходами ріки, за небо з озоновими дірами, за вирубані ліси. Тривогою — за майбутнє життя. 

2-ий ведучий. Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках. 

1-ий ведучий. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська катастрофа. Тридцять один рік пройшов з того часу, як вибухнув реактор на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЄС. Смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, квітучі сади, зелені ліси, засіяні поля. І тридцять один рік цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає – не на добро це, не на життя.

2-ий ведучий. Горем і болем увійшов в наше життя Чорнобиль, розділив долю людей на „до” і „після”. Безлюдні вулиці Прип’яті, покинуті школи, будинки, дитячі майданчики, колючий дріт зони.

1-ий ведучий. Чорнобиль – це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі. Його назва походить від назви гірського полину чорнобилки. Весною це місто потопало у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті.

2-ий ведучий. Улітку тут любили відпочивати багато киян, москвичів, ленінградців. Приїздили сюди надовго, часом на ціле літо, з дітьми і домочадцями, щоб набратися здоров'я, подихати цілющим повітрям, готували на зиму соління і варення, збирали гриби, яких удосталь було у тутешніх лісах, засмагали на сліпучо-чистих піщаних берегах Київського моря, рибалили. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.

1-ий ведучий. У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. На 1983 рік уже працювало чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п'ятого із запланованих шести. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип'ять - за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудовувалось: відкривалися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини... Це було місто-сад. Які широкі вулиці! А яких тільки квітів не було у скверах, алеях, парках! Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка. І здавалося, що напрочуд гармонійно і нерозривно зжилися тут краса поліської природи і сховані у бетон 4 блоки АЕС, розміщеної неподалік на північ від Чорнобиля.

2-ий ведучий. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню. Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою, найтеплішою і такою звичайною та лагідною. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду.

1-ий ведучий. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської  АЕС несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я. Розпочалася пожежа…

Вибух. Перегляд док. фільму про причини аварії.

По закінченню фільму звучить сумна музика.

Учень.

Яка біда, підступна і падлюча,

І скільки крутизни хова нутро.

Повзе вона, звиваючись гадючо

До прихистку, який звело добро.

Щоб зненацька боляче вжалити,

Лишаючи то рану, то синця,

Метається, мов звір, несамовито.

Цей атом, незбагненний до кінця.

А думалось: впокорений, слухняний.

Гадалося, служитиме як слід.

Та вибухнув пекельно день весняний

Так, що здригнувсь тривожно всенький світ.

Зів’яв пейзаж, зробивсь таким пасивним,

Вгорнулось місто в незвичайний дим.

І мирний атом, ставши агресивним,

Націлився на села і сади.

Чути звук серцебиття, що поступово перетворюється на звук радіаційного випромінювання. Виходить 1-й учень. У нього, як і в наступних учасників, на шиї пов’язано жовту хустку.

1-й учень. Я — Зона. Чорнобильська зона. Скалічена, спотворена, непридатна до життя місцевість. __ років тому я була щедрою врожайною землею, обраною нашими пращурами із часів Київської Русі.

Трагедія сталася 26 квітня 1986 року. Вона ввійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Надто дорого заплатили й ще заплатимо за Чорнобиль. За кілька днів людство зробило крок з епохи доатомної в епоху незвідану.

Виходить 2-й учень.

2-й учень. Я — біль, Чорний біль. Я народився з вибухом реактора в ніч з 25 на 26 квітня.

Ведучий. Болю! Тобі вже 31 рік. Чи не притупився ти?

2-й учень. Звичайний біль проходить, а я — особливий, чорнобильський, на все життя.

2-ий ведучий. Ти приніс людям горе, страждання. Втратили життя землі й ріки, спустіли донедавна мальовничі села, поселилася скорбота в «мертвому місті» Прип’яті, радість покинула людей. Хто буде відповідати за кожне страждання дитини, за кожну сльозу матері, за кожну людську душу? Хто в цьому винен?

2-й учень. Ви, люди! Ваші байдужість, легковажність, бездумність, безвідповідальність, некомпетентність — ось хто винен! Чорнобиль — важкий, болісний урок, і забути його неможливо.

На сцену виходить 3-й учень.

3-й учень. Я — Станція. Чорнобильська атомна. В мене гірка, як полин, слава. Але ж все починалося чудово у 1977 році. Саме до 60-річчя Великої жовтневої революції було увімкнено мій перший енергоблок, а в 1981 — уже третій. Із запуском четвертого моя потужність складала 4 мільйони кіловат, в березні 1986-го я зустріла велику комісію Міністерства енергетики, яка працювала над початком роботи п’ятого енергоблоку.

Але не так сталося, як гадалося.

На сцені з’являється 4-й учень.

4-й учень (звертається до 2-го учня). Чи мав ти колись друга, а той, твій друг, зрадив тебе? А чи мав ти колись сім’ю, яка б зреклась тебе? А може, мав ти запеклого ворога, що згодом став для тебе найдорожчою людиною? Якщо ти відповіси «так», то зрозумієш, про що я говорю. Якщо твоя відповідь «ні», то вислухай мене, бо це моя сповідь, моє каяття, моя покута. Я — Атом! Я — вбивця. Я став би на коліна перед своїми жертвами. Та не можу. Я колисав би тих скалічених мною діточок на своїх руках, та не вмію жаліти.

Ніхто не знає, скількох я вбив. Цього не знаю навіть я сам.

Я — атом, колись я був мирним,
Мене розщепили колись,
А зараз я з болем настирним,
Розщеплюю душі наскрізь.

Розкрилася скринька Пандори,
І вискочили промінці.
Цього не хотів я робити,
Однак, це не власно мені.

І той саркофаг над четвертим,
Сховати не в змозі мене,
Повірити важко в безсмертя,
Але ж я існую, я є!

До нього підходить 5-й учень.

5-й учень. Я — Радіація. Сама по собі — я безпечна. Адже кожна людина трішечки радіоактивна. Я можу бути спокійною протягом тисячоліть. Небезпечною ж буваю, коли людина штучно втручається в моє існування. І ось тоді мене не зупинити, бо я стаю нечутною, невидимою, недосяжною. Я не визнаю державних кордонів, мені байдуже, хто стане на моєму шляху.

Наперед виходить 6-й учень.

6-й учень. Я — працівник Чорнобильської АЕС. Я був свідком того, як усе починалося. Ми бачили плоди своєї праці, і нас це ще більш надихало. Ми не могли навіть замислитися над тим, що ми побудували небезпеку для людства.

Лише деякі вчені розуміли небезпеку АЕС, пов’язану з дефіцитом кваліфікованих кадрів, зниженням якості матеріалів та обладнання. Але вони не могли запевнити наше керівництво в цьому — йому потрібна була ця енергія. А на те, що стоїть за її здобуванням, вони не зважали.

1-ий ведучий. Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

1-й учень. Немає, мабуть, в Україні місця, де б не було тих, хто ліквідував наслідки аварії, хтось — рятував життя і здоров’я потерпілих, інші допомагали матеріально й морально.

2-й учень. Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС. Минув …-й рік (називає річницю). А біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса.

6-й учень. Наш земний уклін, довічна вдячність усім, хто, ризикуючи своїм здоров’ям і життям, заради нас брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Священна пам’ять тим, хто поклав своє життя, захистивши нас від радіаційної загрози.

2-ий ведучий.28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.

Уч.               Ті, що згоріли в огні

В перші хвилин двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші діди на війні.

Не залишили пости,

Мужньо стояли на герці,

Пам’ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

1-ий ведучий. Ось список героїв, яким ми завдячуємо своїм життям, яких повинні пам’ятати протягом всього життя:

Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Правик

Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Кибенок

Сержант Микола Ващук

Старший сержант Василь Ігнатенко

Старший сержант Микола Титенок

Сержант Володимир Тищура

Згадаємо про них хвилиною мовчання.

Звучить «Адажіо» Т. Альбіноні.

2-ий ведучий.

Першим важко. Ви ж були найперші.
Із вогню та в полум’я ступили.
Не до подвигів і не до звершень.
Ви ж собою людство заступили.
Ліквідатори — ратники Вітчизни,
Славні сурмачі своєї долі,
Випали вам дні — страшні і грізні —
З чорним сонцем в синьому роздолі.

1-й учень

Та серця, мов промені, не гасли,
Залишились іскрами на тверді
І палахкотіли, ніби гасла,
Станемо життям супроти смерті.
Тільки б жити — це бунтує спрага —
Та продовжить пісню родоводу.
А лишилась вірності присяга —
Батьківщині, Матері, Народу.

2-й учень. З’явившись під знаком біблійної зірки Полин, той «чорний Чорнобиль» став якщо й не розплатою, то найсерйознішою сторогою нашому варварству, технократичній сваволі, яка грати із силами природи — нашої одвічної матері й заступниці. Ця зірка Полин наче була послана з майбутнього як грізне попередження нам усім: опам’ятайтеся, задумайтеся, поки не запізно.

Звучить пісня «На Чорнобиль журавлі летіли» (слова Д. Павличка, музика О. Білаша).

1-ий ведучий. Чорнобиль. Тепер це слово знає увесь світ.

5-й учень. Чорнобиль — це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам’ять.

2-й учень. Це наш нестерпний біль.

Звучить пісня І. Кармелюка «Город, которого нет».

2-ий ведучий. Минув 31 рік, а чорний день Чорнобильської трагедії продовжує хвилювати людей: i тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, i тих, хто пiзнiше народився далеко вiд покривдженої Землі. Цей день не минув  безслідно, він розплодив по світу багато трагедій; він буде завжди об'єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю, однією надією.

1-ий ведучий. 26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.

Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних із скорботним часом ядерного апокаліпсиса.

2-ий ведучий. Чорнобильська біда надовго залишиться у нашій пам’яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям.

Звучить мелодія «Привид опери» (композитор Е. Л. Вебер). Учасники передають один одному прапори на яких написано роки з 1986-го до теперішнього часу. Після цього знімають жовті хустинки і відтворюють під музику знаки «Обережно: радіація!» та «Будьте уважні!».

1-ий ведучий. 2017 рік. Чорнобиль. Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи.

(Інсценівка вірша «Чорнобиль-трава»)

1 уч. Намалюй, – дитина просить, – радість і красу.

2 уч. І малюю я веселку, і квітку, і росу.

         З посмішкою на обличчі дівчину в вінку,

         І хлопчину, що кружляє з нею у танку.

1 уч. Намалюй мені розлуку, смуток і журбу.

2 уч. Я малюю лист осінній, схилену вербу,

         Що спустила свої віти голі до землі.

         І ключами в синім небі линуть журавлі.

1 уч. Намалюй мені ще ніжність.

2 уч. Тема не проста.

         І малюю я рожеві мамині вуста,

         І метелика, і сонце, й квітку лугову,

         І зелену, шовковисту молоду траву.

1 уч. Намалюй, – дитина просить, – намалюй біду.

2 уч. Як її намалювати? Спосіб не знайду.

         Чи поранену пташину, може, ледь живу?

         А рука сама малює чорнобиль-траву…

1 уч. Нащо ти траву малюєш? Це біда така?

2 уч. Цю траву зовуть чорнобиль, ця трава гірка.

         В ній отрута, смерть і сльози, і брудна вода.

         В ній хвороби, сум, неспокій. Це страшна біда.

1 уч. Краще намалюй щось гарне. Намалюй життя.

         А гірку траву чорнобиль викинь на сміття.

2 уч. Так, дитино, намалюю я життя тобі.

         І надії намалюю, й мрії голубі.

         Намалюю синє небо, чисте джерело.

         Намалюю я лелеку, поле і село.

         Намалюю віру, розум, доброту й любов.

         Та гірка трава чорнобиль проростає знов.

Уч.

Гріх перед Богом спокутувать будуть
Ті, хто порушив закони святі,-
Дзвони Чорнобиля стогоном будуть,
Щоб не було чорних днів у житті!
Стогін Чорнобиля спогадом – болем
Не затихатиме в наших серцях, -
Пам’ять про жертви не згасне ніколи!
Їй поломеніти в прийдешніх віках!
Боже великий, навічно єдиний,
В пісні – молитві до тебе іду:
Влий дух Святий, хай біль душі покине,
Хай спопелить Твоя Воля біду.

1-ий ведучий.  Живи, Україно, живи для краси,

                         Для сили, для правди, для волі!

2-ий ведучий. Шуми, Україно, як рідні ліси,

                        Як вітер в широкому полі.

1-ий ведучий. Моя Україно, калино розквітла,

                         Ти в серці ясною зорею живеш.

2-ий ведучий. Ти щастя моє, моє зоряне світло,

                         Ти в нашому серці, як сонце цвітеш.

1-ий ведучий. Ми волі твоєї ровесники юні,

                        Ростемо з тобою, для тебе живем.

                                                                                                                

2-ий ведучий. Цвіти, наша ненько, як цвіт на калині,

                         А ми твою пісню у світ понесем.

Звучить фонозапис та демонструється відеоряд, учні виконують пісню „ Боже, Україну збережи”.

Додаток: Презентація ВОНИ БУЛИ ПЕРШИМИ

                 фільм ЛІКВІДАТОРИ